Ходьба та діабет
Бевзенко-Брадул Лариса Іванівна, лікар-терапевт вищої категорії розповість про звʼязок між ходьбою та діабетом:
«Ходьба – це проста, безкоштовна форма вправ, яка багатьма способами приносить користь фізичному, соціальному та психічному здоров’ю. Кілька клінічних випробувань показали, що регулярне ходіння сприяє меншому ризику серцево-судинних недуг і смертності від більшості причин, а значна щоденна кількість кроків впливає на зменшення ризику передчасної смерті.
Протягом останніх років зв’язок між швидкістю ходьби й ризиком виникнення багатьох проблем зі здоров’ям викликав великий інтерес.
Дані свідчать про те, що швидший темп ходьби може мати більшу фізіологічну реакцію та переваги для здоров’я, ніж повільна ходьба.
Попередній метааналіз 8 когортних досліджень показав, що люди з найшвидшим темпом ходьби (медіана = 5,6 км/год) мали на 44% менший ризик інсульту, ніж ті, хто йшов у категорії з найповільнішим темпом (медіана = 1,6 км/год). h). Ризик для першого зменшувався на 13% з кожним кроком на 1 км/год базового темпу ходьби.
Цукровий діабет 2 типу (ЦД2) є одним із найпоширеніших метаболічних захворювань у світі. Люди з такою недугою мають збільшений ризик розвитку мікросудинних і макросудинних ускладнень та меншу тривалість життя.
Згідно з оцінюваннями приблизно 537 мільйонів дорослих людей у всьому світі живуть з діабетом, і очікується, що до 2045 року цей показник досягне 783 мільйонів. Фізична активність є важливим компонентом програм профілактики ЦД2 і може мати сприятливий вплив на контроль рівня цукру в крові.
Метааналіз когортних досліджень показав, що фізична активність сприяє зменшенню ризику розвитку цукрового діабету 2-го типу на 35% у загальній популяції, а регулярна ходьба – зниженню ризику розвитку цукрового діабету 2-го типу на 15%.
Однак жодне дослідження не вивчало зв’язок між різною швидкістю ходьби й ризиком розвитку цукрового діабету 2 типу. Однак команда дослідницького центру Університету медичних наук Семнан в Ірані провела саме такий систематичний огляд, який було опубліковано в British Journal of Sports Medicine».
